У 1958 року з’явився новий загальносоюзний стандарт номерних знаків: табличка з чорним фоном і білі символи з рельєфним трикутним профілем – дві пари цифр з рисочкою між ними та три літери. За Закарпатською областю були закріплені наступні серії: “заз”, “заж”, “заб” і т.д.
З 1978 року у зв’язку з Олімпіадою-80 у Союзі вирішили перейти на новий стандарт, що відповідав би Женевській конвенції 1968 року, до якої приєднався і СРСР. Тому водіям почали видавати нові “права” без поділу на професіоналів та приватників, а автомобілі отримали нові номери – білий фон, маленька буква, чотири цифри та дві великі букви. Закарпаття отримало серїю “ЗА”, а видавати їх почали вже після Олімпіади. У 1981-1982 роках першою буквою (серією) була “а”, що логічно, але у 1983 році – серія “т”, що не дуже логічно. У період з 1984 по 1986 рік у області приватникам видавали номери серій “б” та “в”, у 1987-1988 рр. – “е” та “г”, у 1989-1990 – “ж” та “з”.
З 1988 року мешканцям області дозволили виїзд за кордон, але оскільки кирилична буква “З” у номері не мала латинського аналога, то спеціально для поїздки до сусідньої Угорщини почали видавати “виїзні” номери з буквами”ВЕ” після цифр. Причому їх треба було здавати у ДАІ кожного разу (!) після повернення додому і встановлювати на місце власні номерні знаки (обидва комплекта були прописані в техпаспорті).
Але досить швидко даішникам (а ще більше самим людям) це набридло, і власнику авто дозволили тримати номерні знаки удома. У 1991 році, після розпаду СРСР, номери з буквами “ЗА” стали неактуальними. Замість них видавали номери з буквами “ОС” такого самого формату (мала буква, чотири цифри, дві великі букви), які також виконували функцію виїзних. Як пригадує автор цього дослідження і фото Олег Полажинець: “на авто мого батька такий номер (е 24 91 ОС) з’явився якраз влітку 1991 року, а перші номери нашого ВАЗ-21013 (т 00 22 ЗА) вже не поверталися на місце і так і залишилися в гаражі назавжди, бо в період з 1991 по 1994 роки для того, щоб прогодувати сім’ю, батько, за його образним висловом, “кочегарив на мадяри” як мінімум один раз на тиждень”.
У 1992 році в області почали видавати перші “українські” номери, які отримали серію (великі букви) ІК після цифр. Сам формат залишився таким самим, як і в радянських номерів, тобто білий фон, чотири чорні цифри, перед якими була маленька буква, а потім дві великі букви ІК, які відповідали аналогічним латинським літерам та дозволяли виїзд за кордон без зайвих запитань з боку іноземних прикордонників.
У 1993 році в Україні було анонсовано новий стандарт номерних знаків. Їх головною відмінністю був невеличкий прапор у лівій частині номера, під яким знаходились букви UA – міжнародне позначення України. Далі йшла маленька буква, потім чотири цифри і так само дві великі букви (ІК). За рахунок того, що зліва на номері розташували прапор та букви UA, відстань між іншими символами стала меншою, ніж раніше. Такі номерні знаки видавали з кінця 1993-го та увесь 1994 рік. До прикладу, на нашій “вісімці”, яку пригнали та поставили на облік у грудні 1994 року, був держномер к 45 30 ІК – звичайно, із прапорцем.
У 1995 році з’явилися принципово нові номерні знаки, що вже не мали нічого спільного з радянськими. Виглядали вони так: невеличкий державний прапор зліва, під ним код регіону (07), потім три цифри, дефіс, ще дві цифри та серія “РЕ”, що вказувала на реєстрацію авто в Закарпатській області. Проте, авто, які реєструвалися на юридичних осіб, за давньою радянською традицією отримали власну серію номерних знаків – “РТ”. Тобто інспектор ДАІ з першого ж погляду міг визначати, авто належить приватнику (РЕ), чи зареєстровано на юрособу (РТ).
Отримати номери у 1995 році було дуже складно. Наприклад, батько придбав “вісімку” 8 червня 1995 року, але зміг її поставити на облік тільки 29 липня, отримавши номерні знаки 043-53 РЕ. Потім в середньому за рік серія номерів збільшувалася десь на півтори сотні. Тобто у 1996-1997 видавали вже номери серій 2ХХ-ХХ РЕ та 3ХХ-ХХРЕ, у 1998-му – 4ХХ-ХХ РЕ, 1999-му – 5ХХ-ХХ РЕ, у 2001 – 6ХХ-ХХ РЕ, у 2002-му – 7ХХ-ХХРЕ, у 2003-му – 8ХХ-ХХ РЕ та 9ХХ-ХХ РЕ. На початку 2004 року стандарт номерів повністю змінився: тепер замість прапора крайній лівий сегмент номерного знаку повністю розфарбували у кольори державного прапору, на блакитному полі розмістили тризуб, а під ним (на жовтому) – букви UA. Код регіону (АО) йшов перед цифрами, а серія (АА, наприклад) у кінці не несла якогось смислового навантаження.
“Але довгий час, тобто десь з 2004-го по 2012 роки я міг за серією безпомилково визначити, у якому саме році авто було зареєстровано у МРЕВ ДАІ, – пригадує Полажинець. Наприклад, серія АА – це 2004 рік, АВ – 2005, АЕ та АС – 2006, АН, АІ, АК – 2007 (збільшення серій відображало бурхливий ріст первинного автопарку в області!), АМ і АО – 2008, АР і АТ – 2009, АХ – 2010 і т.д.
Без змін такий формат номерних знаків протримався до 2015 року, коли після Євромайдану в Україні всіляко намагалися наблизити нашу країну до євростандартів. Для номерів це вилилося у заміну двокольорового сегменту на синій (як на єврономерах), а на верхню частину цього сегменту поверхувся невеличкий прапорець, під яким, як і раніше, знаходяться літери UA.
Вам может быть интересно
