Ексклюзивне інтерв’ю міністра оборони України Олексія Резнікова агентству “Інтерфакс-Україна”
Рішення Кремля про часткову мобілізацію. Чи аналізували ви його? Що робитиме Україна у зв’язку з його ухваленням?
Оскільки його назвали “частковою” мобілізацією, логічно скоротити його до “чмобілізації”. Це був абсолютно очікуваний захід і не був для нас новиною. Тому що ми достеменно знаємо реальні втрати російських військ. Ми можемо помилятися на відсотків 10, тому що є тіла, які просто згорають у танках, є тіла, які вони усе-таки забирають (так було принаймні в елітних підрозділах).
Наші британські партнери відсотків на 10 занижують наші оцінки, але порядок цифр – 50 чи 55 тисяч убитих за час відкритої стадії російсько-української війни. Можна застосовувати будь-які коефіцієнти – 1:2, 1:3, але це реальні коефіцієнти вбитих до поранених. Вони втратили від 50 тисяч убитими та щонайменше 100 тисяч пораненими. Причому це були підготовлені вояки. Абсолютно логічна реакція військово-політичного керівництва Кремля – почати заповнювати ці втрати. Вони заповнювали їх раніше, везли людей із Далекого Сходу, з Балтійського флоту. Коли я бачив документи у Гостомелі, зокрема журнал обліку особового складу, середній вік спецпризначенців, яких наші хлопці рознесли у мотлох, був 35 років. Щонайменше 15 років ці хлопці готувалися як еліта. Їх не стало.
Загалом для нас це не новина, те, що було оголошено переляканим ватажком Кремля. Я говорю “переляканим”, тому що він сказав, що “підтримує рішення Міноборони та Генштабу”. Чиста спроба розділити відповідальність, що означає, що вони самі не впевнені, що вони роблять.
Звісно, це рішення аналізувалося лише на рівні вищого керівництва. Про те, які рішення ухвалили, звісно, я не розповідатиму. Але чогось несподіваного не сталося.
Що відбудеться далі? Збіг подій – “чмобілізація”, складання папірців під назвою “референдум”. Далі – наших ворогів бісить, що Захід нам допомагав і активно допомагає. Я думаю, що в них залишилося декілька ходів – спробувати залякати Захід тим, що він не має, нібито, давати можливість Україні стріляти західною зброєю по юридично визначених територіях РФ.
Оскільки там сидять юристи пітерської правової школи, вони намагатимуться легітимізувати своє свавілля. “Наразі ми Запорізьку, Херсонську, Донецьку, Луганську області візьмемо до складу, оголосимо їх Росією і в цей момент воєнщина НАТО має глибоко задуматися, а чи можна дозволяти українцям стріляти по територіях РФ”.
Але, даруйте, це тимчасово окуповані наші території. Це території України, визнані всіма, тож і HIMARS, і 155-й калібр продовжуватимуть деокуповувати наші землі. (У вівторок держсекретар США Ентоні Блінкен заявив, що США не проти того, щоб Україна використовувала західне озброєння для повернення територій, де РФ організувала псевдореферендуми, – ІФ-У).
Не здивуюся, якщо 30 вересня вони їх приєднають до Росії, а 1 жовтня оголосять “За царя, за Батьківщину, за Вітчизну!”, воєнний стан чи стан війни, чим знімуть питання своєї “чмобілізації” – вона перестане бути частковою, а якийсь федеральний орган визначатиме, скільки потрібно домобілізувати, тому що “страшні укри нападають на Росію”. Для нас це нічого не змінює. Взагалі.
Але усе-таки кількість має значення? І є ще небезпека – можливість реінкарнації “білоруського фронту”?
У нас є Генштаб. Планування операцій та проведення на місцях – це командувачі за напрямами. Глобальний розвиток подій – це Валерій Залужний та весь Генштаб. Там сидять серйозні мужики, які прораховують на декілька ходів уперед, як ми реагуватимемо на ту чи іншу ситуацію на фронті. Зокрема, ми отримуємо дані розвідки. Є визначені кроки, зокрема, пов’язані з формуванням резервів, їхньою підготовкою.
Наприклад. Наші партнери-британці закінчують навчання першої групи із 30 тисяч людей наших солдатів. Це 10 тисяч, які приїдуть повністю готовими і знаючими, що таке тактична медицина, володіння зброєю. Вони ще будуть усі одягнені та із засобами захисту. Цю ідею підхопили партнери і ми починаємо розгортати місця не лише у Великій Британії, де готуватимуться наші військовослужбовці, і не лише вузькі фахівці, а й піхота. Лише у Великій Британії підготують 30 тисяч мотивованих людей, а не загнаних, як стадо баранів.
Але усе-таки, додаткова мобілізація можлива?
Рішення ухвалюватиме наш Генштаб.
А загроза із північного кордону?
Ми спостерігаємо за маневрами у Білорусі і готові там до всього. Але я залишався б оптимістом, бо мені здається, що білоруси сильно не мотивовані воювати з Україною.
Йдеться про перекидання російських військ на цей кордон.
Як було на початку вторгнення. Чим це закінчилося у лютому-березні? Провалом. Тому що їхня стратегія піти широким фронтом на 2500 кілометрів провалилася. Тому треба віддати належне їхнім генералам – вони переконали керівництво під виглядом “жесту доброї волі” втекти з Київщини, Чернігівщини та Сумщини під тиском наших військ. Острова Зміїний це теж стосується.
Як ви оцінюєте можливість оснащення цього мобілізованого натовпу технікою?
Гарне запитання. Ще до оголошення “чмобілізації” вони почали привозити старі танки із консервації. Ці танки їздити не можуть, але вони чудово їх використовують закопаними у ДОТ. Треба віддати належне, вони теж навчаються у цій війні.
Але це не сучасна техніка. Плюс рівень крадіжки та корупції. Більшість того, що в запасах сучасного і нового, закінчується. Це не означає, що ресурс вичерпаний, але ми наразі ці логістичні ланцюги ріжемо, використовуючи високоточну зброю.
Для нас це не буде легкою прогулянкою. Це найважча стадія війни, яка не закінчена. Рано з’явилися в Україні люди, які вступили до анонімної партії тих, хто закінчив війну. Війну не закінчено. Війна, кривава, важка і дуже ризикована, для нас триває.
Ядерна небезпека. Ми розуміємо, що вона є. Наскільки, на вашу думку, її ризик серйозний? Що ми маємо робити наразі, коли йдеться про цю загрозу?
Ризики завжди є. Маючи такого сусіда з ядерним потенціалом, завжди є можливість, що він психоне. Наскільки це у відсотках? Я не берусь сказати. Чи залишилися у них носії? Так, лишилися. Його можна донести і “Іскандерами”, і “Калібрами”, і літаками. Якої вони якості та стану – у мене запитання.
Якось я спілкувався з другим президентом Леонідом Кучмою, який вже завершував передачу Росії ядерної зброї. Він нагадав, що навіть якщо б цей ядерний потенціал не віддали, у 1997 році у нього закінчувався термін придатності. Його все-одно треба було списувати та утилізувати. Ми його весь віддали до Росії. Тому запитання: а в якому стані цей мотлох у Росії? Наші ракети “Сатана” у Росії ще на озброєнні, ми їх робили понад 40 років тому. І постає запитання: хто їх обслуговує, за якими документами і скільки років цим інженерам… Тому можна натиснути кнопку, але це може бахнути прямо там.
Чи можна налякати українців – на мою думку, вже ні. Тому що за той жах, який росіяни несуть своїми ракетними обстрілами, “Градами”, “Смерчами” і продовжують тероризувати міста – прощення їм не буде. Я завжди нашим західним партнерам говорю – перестаньте боятися росіян. Українці їх давно не бояться. Повірте, що їх можна бити. Ми вже їх б’ємо. Якщо ви хочете бути партнерами у цій перемозі, давайте сміливіше.
Чомусь складається враження, що обсяг та інтенсивність допомоги в останні місяць-півтора знизилися.
Неправда. Спочатку партнери нам допомагали пошуком будь-якого радянського озброєння – від боєприпасів до самих систем. І ми цьому раділи. Але нам вдалося переконати партнерів у тому, що це доктринально була погана історія – вони намагалися допомагати у їхньому розумінні “маленькій радянській армії”, яка воює з “великою радянською армією”. Маленька завжди програє. Але ми не радянська армія, ми стали іншими за вісім років гібридної війни. Ми фактично готові бути армією НАТО.
У наших військових є знання, навички та досвід. І мої колеги Остін (міністр оборони США – ІФ-У) та Воллес (міністр оборони Великої Британії – ІФ-У) мене почули. Я сказав їм: давайте вибудовувати баланс високоточною зброєю. Коли перші системи почали заходити, ми раділи. Ми раділи, як діти, першим антирадарним ракетам HARM. Нам казали, що нам їх не поставлять, тому що їх запускають із F-16, а у вас їх немає. Знайшли технічне рішення і ми навчилися пускати їх із МІГів. Але навіщо мені хвалитися, скільки ми їх отримуємо?
Перші MLRS системи – це подія. Але далі ми не розповідаємо скільки боєприпасів ми до них отримуємо. Інтенсивність рапортування впала.
Крім того, багато партнерів із “Рамштайну” кажуть, що “ми даємо ось це і це, але не треба про це робити допис”. Я, виконуючи їхні побажання, не розповідаю. Ми після перемоги всіх похвалимо.
А чи є розуміння у наших партнерів, що після переведення Росією війни на кількісно новий рівень потреба у новому озброєнні зростає?
Моє сподівання, що так. На останньому “Рамштайні” я сказав, що хвилююсь, як би не спрацював “синдром втоми”. Вони мені сказали: “Ми віримо у вашу перемогу, ми хочемо вашої перемоги, тому ми в “Рамштайні” обговорюємо не лише короткострокову перспективу, а й середньострокову та довгострокову”.
ВПК країн-учасниць “Рамштайну” отримали сигнал, що їхні уряди підтримують довгострокову перспективу підтримки України. Вони розуміють, що треба не лише сьогодні дати нам зброю та боєприпаси. Потрібні ремонт, обслуговування, а далі – запуск виробництв. Вони зацікавлені виробляти собі, щоб зброю зі складів віддавати нам.
Як взагалі виглядають наразі зустрічі у форматі “Рамштайн”?
Це формат зустрічі клубу, де законодавці – США. Вони дають посил, розповідають партнерам, що вони збираються робити. І кажуть: “Ми так робимо, приєднуйтесь”. Інші учасники кажуть” “Я готовий це зробити”, інший: “У мене є гроші”. Україна у цьому випадку – замовник.
Тобто, це вже не короткострокове планування?
Це вже довгострокове планування.
Треба думати, що до бюджетів наступного року будуть закладені гроші під виробництво зброї для України?
У моєму розумінні так. Є країни, де очікуються перевибори, але міністри, каденція яких закінчується, часто переходять на посади голів парламентських комітетів із оборони. І це допоможе нам підкріпити дії урядів рішеннями парламентів.
Бронетехніка та авіація. Тема хвора?
Ні, чому? Глобально ми здобули артилерійські системи, безпілотники, інші комплекси, багато всього. І легку бронетехніку. У нас залишилися два ключові, важливі питання: яким бути в Україні бойовому танку і яким бути бойовому літаку? Ці питання висять у повітрі.
Навіть щодо ППО “короткої” дії ми отримали політичне рішення щодо NASAMS та IRIS-T. До речі, щодо протикорабельних ракет Harpoon теж питання вирішено, вони товаришують з нашим “Нептуном” і відігнали російський флот до Новоросійська. Залишилися середня та велика дальність.
А ось щодо бойової авіації і танків питання не вирішено. Є багато чинників, зокрема довге навчання. Але головне, найімовірніше, – те, що це найдорожче, що може бути, і потребує ремонту, догляду, обслуговування. Дати сьогодні танки і не взяти на себе зобов’язання щодо їх обслуговування не можна.
Мені здається, що політичне рішення, яким буде бойовий танк в Україні, – це питання часу. Але це станеться.
Я їм кажу, що кожному з вас вигідно для вашого ВПК вибрати танк, який всі інші партнери оплачуватимуть, ваші платники податків будуть щасливі, якщо це буде американський Abrams або Leopard, наприклад.
Але, звісно, всі партнери дивляться на старшого партнера – Білий дім. Щойно вони кажуть, що “ми допомагаємо Україні саме цим технічним рішенням”, решта партнерів каже: “Можна, зелене світло”.
А чи не було ідеї звернутися до наших партнерів, щоб перед зимою з урахуванням усіх ризиків руйнування критичної інфраструктури в містах попросити використовувати їхні літаки як елемент протиракетної оборони?
Їх лякає, якщо їхні літаки патрулюватимуть українське небо та збиватимуть російські ракети, то вони будуть залучені у відкриту стадію війни де-юре. Поки що вони цього уникають. Поки що це українсько-російська війна, де Захід допомагає Україні всіляко, але не воює. Вони у такий спосіб “закривають” страх свого виборця, що “наші хлопці воюватимуть і гинутимуть”. Звісно, ми про це говоримо, але я б тут не будував ілюзій.
Захід мислить інертно. Ще до війни я їх попереджав про кризу, і продуктову зокрема. Я їх просив: закрийте для них порти, закрийте для них SWIFT, відмовтеся від “Північного потоку-2”. Ми про це говорили. Не вірили. Або відтягували це рішення. У результаті порти їм закрили. SWIFT обрізали, газовий шантаж не пройшов.
Але справа в тому, що, як вони до цього дійшли інертно, так інертно житимуть з цим. І ці санкційні заходи не знімуть. Вони перестали вірити росіянам. Банкрутство “Газпрому”, наприклад, насамперед розпочалося не з грошей, а з втрати довіри. “Газпром” похований назавжди.
Ми вирішимо проблему іранських безпілотників?
Ми вже її вирішуємо. Так, це неприємно, але навіть унікальні системи ППО на 100 відсотків не гарантують закриття неба. Я радий тому, як працюють наші Повітряні сили, збиваючи таку кількість цих “шахедів”. Наші навчилися їх глушити. Ми звернулися до наших партнерів, зокрема, які бояться давати нам зброю, але в яких є хороша експертиза. Я їм сказав, що ми дамо вам їхні запчастини, вивчіть їх і дайте нам системи придушення. І низка країн, які не хотіли давати зброю, зацікавилися цією пропозицією.
У соціальних мережах є ознаки початку “гайпу” щодо дефіциту зимового одягу для фронту. Треба хвилюватись?
Коли я прийшов, у строю була 261 тисяча військовослужбовців, а на складах був запас на першу хвилю мобілізації. Сталося повномасштабне вторгнення. Першу хвилю мобілізації почали одягати. Генштаб об’єктивно змушений був змінювати обсяг замовлень на одяг літньої форми. Березень – 300 тисяч комплектів, у квітні – 600 тисяч, у травні – 950 тисяч, а вже наприкінці липня – 1 млн 190 тисяч комплектів. Зрозуміло, вона зношується, треба запас покласти на склади.
Ми домовилися з прем’єром, що максимально орієнтуємось на нашого виробника. При тому, що ми контрактуємо будь-де, у нас 350 договорів вітчизняних і 123 іноземних. 23% західних, 77% наші.
Звісно, влітку ми почали думати про зиму. Я почав замовляти. Ринок каже: “Ми стільки не пошиємо”. Я їм говорю: “У вас варіантів немає”.
На сьогодні офіційно за всіма стандартами 15 жовтня розпочинається зимовий період. Зрозуміло, що похолоднішати може раніше. Тому я сказав, що якщо ми не встигаємо завезти зимові куртки, то щонайменше головне – термобілизна та флісові куртки. Це вже якось вирішує завдання перехідного періоду. У нас вже привезені і перебувають на складах 200 тисяч одиниць повноцінного зимового комплекту. Тепер – лише розвезення до бойових підрозділів, вони отримуватимуть насамперед і не замерзнуть. Це не рахуючи спальних мішків, наметів, ТЕНів тощо, звісно.
Розуміючи, що це війна, частина одягу рветься, я звернувся до партнерів на “Рамштайні” і сьогодні є підтвердження від британських та іспанських партнерів. Це вже міжнародна технічна допомога. Загалом, приводів для паніки немає. Зраду відставити.
Наскільки часто наші партнери порушують тему контролю за поставленим озброєнням?
Вже не порушують. Були сплески влітку від окремих депутатів, як ви пам’ятаєте. Ми презентували низку наших логістичних систем, включаючи НАТО. Плюс наша система “СОТА”. Ми говоримо: “Хочете побачити – будь-якої миті!”
Поляки, наприклад, не бояться і представники їхніх підприємств приїжджають на поле бою і дивляться, як експлуатуються їхні “Краби”. Це також контроль та облік.
Нам вдалося встановити найвищий рівень довіри з партнерами. Це найцінніше. І головне – зберегти його.
